Другий сорт

Блоґ: Оксана Баланюк

Зібралися поїхати з прихожанами церкви до монастиря. Активістка-бабуся одразу попереджувала: записуйтеся, бо місць мало. Записались одразу, аби встигнути. Хочеться в піст відчути благоговіння, побувати і святому місці...

Щойно телефонувала активістка, оголосила: з вашої сім'ї їде не п'ятеро, а троє. Голова сільради записалась, з підрядниками. На всіх місця не вистачить.

Бажання їхати одразу пропало, як і передчуття благоговіння. Церква, релігія — все одно зверху влада. А звичайні мешканці — другий сорт.

12 коментарів

Марна затія шукати благодаті — в церкві. Її вже там давно нема. Викурили.

Не все так погано у нашому домі пане Святослав. Деяким моїм друзям пощастило мати духовного наставника і священника у одній особі, комусь з дитинства, комусь через 20, 30, 40 років пошуків. І я зараз шукаю. Дай Боже кожному знайти свого.(Шукайте і знайдете!)Благодать, звичайно, не прикута до місця або людини. Та церква як архітектурна споруда, місце культурно-мистецьких надбань, спогад з дитинства, наука бабусі і місце де інколи бачиш, що в людства ще не все втрачене… Це часточка того, що робить нас українців — українцями. Єднає. Церква як релігійна організація, війни і розколи, дії окремих священнослужителів — потрібен діалог. Йдучи до церкви, йду не до релігійної організації, не до священнослужителя, а до місця де ймовірність відчути благодать трохи більша, до місця, що єднає українців, до місця де інколи переконуєшся, що у людства ще не все втрачене…

Как-то попала я в Киеве на «Молодежку» в Свято-Троицкий Ионинский монастырь, так там один священник рассказал коротенькую историю, дословно ее не помню, но суть такова, что заходит значит как-то старенькая женщина во время службы в церковь, народу много, но она не смотря на это начала двигаться в середину церкви, проталкиваясь между людьми и тем самым им мешая. Наблюдая за этим действием, к ней подошел священник и говорит: «Женщина, Вы же мешаете, чем Вам было плохо там стоять?», а она отвечает: «Я Вам скажу по секрету, но именно посередине церкви снисходит Божья благодать, только никому не говорите!!!»

O sancta simplicitas))) Вже й до бабок окультники добралися)) А з чисто наукової точки зору не так вже й безглуздо. Та все ж, є в цьому щось невинне і дитяче, головне щоб до крайнощів не доходило.)))

Ближніх — ліктями, з усією силою християнської любові.

Добро повинне вміти постояти за себе)))

чесно кажучи, коли заходиш у храм, то любові не відчуваєш точно. перше, що кидається на тебе -осудливі погляди «ревних християн». або не там стоїш, або не так хрестишся, чи навіть неправильно молишся.

Пані Оксано, ви чудо. Крутиться в мене на душі одна задумка. Ви про неї нагадали. Вкурсі і в ФБ достатньо ресурсу і добрих та думаючих людей для її втілення. Щиро дякую)))

я просто генератор ідей))))))) звертайтесь)))

І сам, і багато знайомих прийшли до того, що найкраще почувають себе у церкві наодинці або з групою однодумців. Так і з паломництвом — або на самоті або з маленькою групою однодумців. Бажаю вам знайти свій вихід)))

все це, звичайно правда, але всерівно образливо((

враження справила не стільки сама розповідь (про яку я вже знала, бо ж мала бути однією з тих п'яти), скільки мітки до публікації)) це ж треба так розізлитись :)

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте